Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вихователя, він може сказати: «Катрусю, ти сердися». Тим самим вихователь пов`язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.
У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.
Уважно спостергіайте за дітьми.
Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами.
Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: «Ти, здається стурбований чимсь?», «У тебе задоволений вигляд».
Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, заляканий. Потім поступово використовуйте слова, що б якомога точно визначали емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв. У міру дорослішання дитини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вона буде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях.
Допомагайте дітям розповідати про свої почуття.
Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді «так» чи «ні».
Наприклад: «Іринка взяла твого пензлика. Тобі це не сподобалося?». Передайте Іринці відповідь дитини: «Михайликові не сподобалося, що ти взяла його пензлика. Михайлик сердиться». У міру того, як діти здобувають практичні уміння, підказуйте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження: «Мишко, тобі не сподобалося, що Іринка взяла твого пензлика?». Скажи Іринці «Мені не подобається. Я серджуся». Потім переходьте до простіших форм: «Тобі не подобається, що Іринка взяла твого пензлика? Скажи їй, що ти про це думаєш».
Допомагайте дітям зауважувати і розуміти почуття інших людей.
Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають в різних ситуаціях. Це уміння формується поступово, у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду.
Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, наприклад: «Оленка сміється, вона рада», «Микитка плаче, він стурбований».
Привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції, наприклад: «Софійчина мама сьогодні у нас в групі. Софійка дуже рада!».
Визнайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.
Спочатку назвіть почуття випробовувані дитиною: «Я бачу, ти сердишся». Потім скажіть: «Сердитися можна, але битися не можна. Сергійкові буде боляче. Краще скажи йому, що ти думаєш».
Як не варто поводитися
Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки.
Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.
Визнавайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.
Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, накладаючи заборону на емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «дайно, посміхнися», «чого тут плакати» - спростовують самі емоції. Іноді дорослі зменшують емоції дітей – «нічого тут страшного немає», «нічого с тобою поганого не трапиться».
Правильна стратегія в таких випадках – визнати почуття дитини і спробувати пояснити, чому треба робити якось інакше.
Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стану, щонайменше, неправильно. Діти ображаються коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка». Таке присоромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.
Визнавайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.
Помилково міркувати, що якщо дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами або якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підірвати довіру до них.
Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.
Визнайте наявність складних, хворобливих ситуацій.
Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Наприклад, Ігор боїться уколів. Медсестра, намагаючись його заспокоїти, каже: «Боляче не буде». Але це зовсім не так. Чи не краще йому сказати правду: «Буде боляче, але тільки трішки і відразу пройде». Таке перекручення не допоможе дитині навчитися справлятися із ситуацією і навіть підриває довіру до дорослого.
Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.
Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.
Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі у тому разі, якщо поведінку їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого, від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.
Комментариев нет:
Отправить комментарий