Психічний розвиток дітей дошкільного віку

Ранній вік (2 – 3 рік життя).

Основними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток психіки дитини, є:

·        оволодіння прямою ходою;

·        розвиток предметної діяльності;

·        оволодіння мовою.

Оволодіння прямою ходою робить дитину більш самостійною і створює умови подальшого освоєння простору. Наближаючись, чи віддаляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підходячи під них, дитина відкриває нові якості цих предметів, визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину.

Навмисне наслідування – це важливий фактор у розвитку всіх форм активності дитини.

Починає будуватися сумісна діяльність з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності – засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом.

Предметна діяльність спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності – провідної діяльності дітей цього віку.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення. Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об`єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного, вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто з допомогою інших предметів або дій.

Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою.

У ранньому віці швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний. На третьому році життя в мовленні дитини з`являються категорії предметності, дії, якості, означення.

У дітей другого року життя спостерігається зародження ігрової діяльності. Діти виконують з предметами дії, які виконують дорослі.

 Також ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають дитину рахуватися з іншими людьми. На другому році життя у дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними.

Дітям раннього віку притаманне переживання  такого почуття як самолюбство. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини – схвалення, подяка, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій , вчинків і себе самої, своїх якостей.

Уже у  ранньому віці починають складатися передумови волі. Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов`язаний із зароджуваною в цей час самосвідомістю.

Приблизно в два роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Впізнавання себе – найпростіша, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку самосвідомості починається коли дитина починає себе називати спочатку по імені, в третій особі, потім в три роки з`являється займенник «Я».

Криза трьох років – це рубіж між раннім дошкільним віком – один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».

Виділяють 7 характеристик кризи трьох років:

1.           Негативізм – це негативна реакція, пов`язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дїї – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували.

2.           Вередливість – це реакція на своє власне рішення. Вередливість заключається в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися.

3.           Гонорливість – близька до негативізму і вередливості, але має свої особливості. Це простест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім`ї, норм виховання.

4.           Своєвілля – стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама.

5.           Знецінювання – це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і та інше.

6.           Протест-бунт – він проявляється в частих суперечках з батьками. Поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними.

7.           Деспотизм – у сім`ї з однією дитиною може з`явитись деспотизм. Дитина жорстоко проявляє владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім`ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім`ї, з погляду маленького деспоту.

Криза трьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. Феномен «Я сам» означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя.

Дошкільний вік (з 3 до 7 років).

 Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя які виникають у зв`язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них:

-         потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід;

-         потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей;

-         потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь.

Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.                                 Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення

особистості дитини.

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо дитина не зустрічає такого відношення, у неї виникає негативізм та впертість.

У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування – особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм.

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких вона знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги.

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають в основному, на основі дій з предметами, іграшками. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину її роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки.

У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Також, в цей період з`являється рольова гра – самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих. Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визначають соціальну обумовленість її розвитку.

Гра – це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сутність гри, як провідної діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Гра має значний вплив на психічний розвиток дитини.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це перш за все режисерська гра, за нею зразу ж з`являється образно-рольова гра – в ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє.

Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. Пізніше з неї виділяються ігри з правилами та інші види ігор. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини.

У дошкільному віці в діяльності дитини з`являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов`язку, поваги до людей. Зміцнюється почуття відповідальності, свідомість свого обов`язку перед колективом. Включення дошкільника у трудову діяльність, постійне керівництво ним з боку дорослого, є безумовною умовою всебічного розвитку психіки дитини.

Значний вплив на розумовий розвиток дитини має навчання. На початок дошкільного віку психічний розвиток дитини досягає такого рівня, при якому можна формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних навичок, з`являється можливість вводити елементи навчальної діяльності.

         Дошкільний вік є початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки.

Серед мотивів дошкільників встановили дві великі групи:

o   особисті;

o   суспільно-значимі.

Особисті мотиви проявляються в різноманітних видах діяльності і спрямовані на предмети діяльності. Поступово в процесі сумісної діяльності дошкільників у дитини формуються і суспільно-значимі мотиви, що виражаються в формі бажання зробити щось для інших людей.

У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки.

Також урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. З усвідомленням суспільних цінностей діти починають гордитися трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків.

Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому, які формуються у дитини стають мотиваційними компонентами всіх моральних якостей її особистості.