Гарні манери

       Як іноді хочеться батькам, щоб у присутності сторонніх дитина поводилася виховано! Здоровалася, дякувала, не перебивала співрозмовника, не грубила і ще багато різноманітних «не»…

         Насправді ж із дітьми часто трапляються дивні історії. Наприклад, до Вас у гості прийшла Ваша давня приятелька, а малюк ніяк не хоче знайомитися з незнайомою тіткою і говорити їй: «Здрастуйте!» Вам ніяково. Ви сварите дитину, а вона зовсім невинна. У такому вчинку немає ні краплі невихованості. Іноді малятам властиво лякатися незнайомих людей. Якийсь час вони звикають, і тільки потім можуть вільно та невимушено спілкуватися.

         Буває і так, що Ваші родичі подарували дитині подарунок. А дитина засмутилася і сказала, що хотіла у подарунок щось інше. Швидше за все, це через дитячу щирість, а зовсім не бажання виявити невдячність. Тому не потрібно вбачати у всіх учинках маляти просту невихованість.

         Що ж таке насправді «гарні манери»? Багато чого з того, що ми так називаємо, - просто здоровий глузд і звичайна ввічливість стосовно оточуючих. І для того, щоб ці гарні манери стали для дитини природними, вона повинна постійно в них практикуватися.

         Тобто поводитися чемно і виховано не тільки «на людях», але й вдома.

         Батьки – найкращий приклад для дітей. І якщо тато вчора був нечемний із продавщицею в магазині, то сьогодні дитина може так само розмовляти із ким завгодно, навіть із мамою, тому що так розмовляв тато. І маля прагне повторити татову поведінку і говорити так само. І тому батьки, що прагнуть прищепити дитині гарні манери, повинні, насамперед, почати із себе.

         Гарні манери – це ще й знання того, як потрібно розмовляти з людьми та робити компліменти, здатність реагувати на почуття іншої людини, бути чуйним, дружелюбним і терпимим.

         Тому просто навчити дитину говорити «Здрастуйте» або «Спасибі» замало. Важливо пояснювати і показувати, як потрібно ставитися до тих, хто молодший або слабший, до літніх або незнайомих людей.

         Дорослі чудово розуміють, що вміння поводитися виховано залежить від того, наскільки людина володіє собою, контролює свою поведінку. Тому немає сенсу вимагати від дворічного малюка, щоб він не колупав у носі в присутності гостей, хоча пояснити потихеньку обов’язково потрібно. А то дитина 5-6 років уже цілком здатна контролювати свою поведінку, її можна попросити їсти акуратно, ділитися цукерками і не розмовляти голосно в театрі. Починати навчати гарних манер можна в будь-якому віці, але фахівці вважають, що ви полегшите завдання, закладаючи основи поведінки до 7-8 років, потім протягом наступних декількох років будете продовжувати навчання.

         Не намагайтеся навчити свою дитину гарних манер експрес-методом. Звичайно, хочеться, щоб на найближчому дні народження вона гідно трималася і поводилася пристойно. Але, швидше за все, дитина просто розгубиться і навряд чи застосує нові знання на практиці.

         Даремно, навчаючи гарних манер, порівнювати свою дитину з  іншими. Такі зауваження, як: «От Сергійко привітався, а ти що, не вмієш, чи що?» замість гарної поведінки, швидше за все, викличуть у дитини злість або ревнощі.

         Почніть із головних, на Вашу думку, правил. Наприклад, Ви йдете з дитиною до театру. Навряд чи в неї є багатий досвід відвідування таких заходів. Тому поясніть малюкові, як потрібно поводитися в театрі, чому не слід голосно розмовляти або вставати під час спектаклю.

         Не слід сварити дитину, якщо вона щось зробила не так. Особливо це шкідливо робити в присутності оточуючих. Краще придумайте умовний знак і домовтеся з дитиною, що якщо вона забуде, як поводитися або зробить щось не так, Ви непомітно покажете їй цей знак.

Як навчити дитину гарних манер?

• Показуйте приклад своєю поведінкою. Не намагайтеся навчити всього відразу

• Будьте позитивними і конкретними. Говоріть про те, що потрібно зробити, а не про те, чого робити не можна.

• Щоб дитина запам’ятала, чому так не можна поводитися, пояснюйте причини.

• Намагайтеся виправляти дитину віч-на-віч, а не в присутності інших людей.

• Хваліть дитину за будь-які прояви гарних манер.

Дорослі і діти: формування емоційних стосунків.

Розвиток емоційної, пізнавальної, комунікативної, вольової та мотиваційної

сторін особистості залежить від безумовного прийняття дитини батьками. Тому дорослим важливо проаналізувати свою поведінку, вчинки, слова та способи взаємодії з дитиною і визначити, чи є їх любов безумовною.

         Діти здатні любити «просто так», а батькам насамперед слід зрозуміти різницю між умовним (тобто за наявності певних умов) та безумовним прийняттям дитини.

Умовне або неповне прийняття полягає в тому, що батьки прагнуть керувати поведінкою дитини, спираючись на її потребу у схваленні, соціальному визнанні з боку дорослих. Ключовими фразами тоді є: «Я люблю тебе, коли ти... слухаєшься мене, гарно їси, не плачеш», «Якщо не прибираєш іграшки, то ти поганий хлопчик», «Розв`яжи приклад і отримаєш цукерочку, я тебе поцілую», «Не буду тебе більше любити, якщо будеш так робити, говорити...» тощо.

У таких ситуацій виникає небезпека формування в дитини маніпулятивної поведінки, щоб отримати так звану «вторинну вигоду»; зменшення гуманних почуттів та відповідної поведінки, бажання допомогти безкорисно. Дитина засвоює роль «хорошої дівчинки», «відмінниці», «слухняної дочки», намагаючись догодити батькові й матері; часто всупереч власним бажанням доводить їм, що вона своєю

поведінкою заслуговує на любов.

Побоюючись, що за інших умов (іншої поведінки, інших реакцій, інших слів тощо) її перестануть любити, дитина поступово втрачає зв`язок зі своїми почуттями та бажаннями, відмовляється від них, стає залежною від чужих думок та оцінок. Дитина постійно відчуває емоційний дискомфорт – тривогу та невпевненість у тому, що від неї не відмовляться, не покинуть, що її любитимуть. Ця ситуація породжує зниження цінності власного «Я», низький рівень самоповаги та залежність від інших. Варіантами такої поведінки є – улеслива поведінка,

запобігання чи покірність, з одного боку, та намагання привернути до себе увагу

будь яким можливим способом – істериками, агресією, грубістю – з іншого.

Безумовне або повне прийняття базується на розумінні принципу єдності позитивних та негативних рис характеру дитини, що виявляється у її суперечливій поведінці. При істинному прийнятті увага звертається на позитивні ситуативно особистісні реакції (доброзичливість, допитливість, почуття гумору, самостійність, комунікабельність тощо.). Щодо негативних рис дитини, то вони можуть бути продовженням позитивних. Наприклад, схильна до кривляння чи емоційно відсторонена дитина може менше ображатися, а дитина зі страхами – бути більш чутливою та більше зорієнтованою на дорослого.

Безумовне прийняття виявляється у щирому інтересі до дитини. Це довіра та віра, а також впевненість батьків в можливостях дитини оволодіти своїми емоціями й керувати своєю поведінкою; надання дитині права на свободу та прийняття рішення, на помилку та відповідальність за свій вибір. Процес переживання спільно з дитиною почуття – індикатор безумовності емоційного прийняття. Така поведінка дорослих не означає, що дитина «сідає на голову», а дорослі пасивно підкоряються будь яким її примхам.

Батьки мають приймати почуття, дії, думки, судження дитини, розуміючи причини їх виникнення та потреби конкретної ситуації. Так, мати, не поділяючи почуття сина, може пояснити їх: «Ти гніваєшся й штовхаєшся, коли хтось робить щось не так», але не оцінює його як особистість: «Б`ються лише погані хлопці», «Ти забіяка». Мати може спокійно проаналізувати складну ситуацію: «Ти був такий самотній і ображений, що аж заплакав», але не таврувати: «Ти плаксій» чи забороняти таку форму прояву емоцій: «Ти що, рюмсав? А справжні хлопці (хороші дівчатка) не плачуть».

Можна виражати незадоволення окремими діями дитини, а не дитиною загалом,засуджувати її дії чи поведінку, не засуджуючи почуття дитини, якими б вони не були; розуміти істинні причини поведінки й невиявляти хронічного незадоволення дитиною. Образ ідеальної дитини, яка ніколи не плаче, віддано любить батьків, має сильний характер, виявляє вдячність є причиною того, що

батьки оцінюють прояви індивідуальності як недолік. При цьому взаємодія з

дитиною відбувається на негативному емоційному тлі.

Існує ще несправжнє безумовне прийняття – це механічне прийняття дитини без справжньої зацікавленості, внутрішнього інтересу до її почуттів, вражень, значущих для неї подій. Таке «прийняття» виявляється у вислуховуванні дитини без емоційного відгуку, в емоційній відстороненості від дитини на тлі безконфліктності з боку батьків. Прийняття дитини вербальне (на словах), але не реальне і не всерйоз, в усьому розмаїтті. Типова ситуація: батько, не відриваючись від газети, неемоційно реагує на  розповідь дитини одноманітними фразами: «Ой, та ти що, молодець» або, не підіймаючи очей на дитину, заохочує: «Розказуй, я слухаю». Несправжнє безумовне прийняття болісно відчувається дитиною як фальшиве, породжує недовіру до себе та до світу, бажання закритися в собі, приховати свої почуття.

Найнесприятливіше для дитячого розвитку – емоційне неприйняття. Байдужість батьків спричиняє формування у дитини низки особистісних рис: дратівливості, неспроможності наполегливо і зосереджено діяти, лякливості, безпорадності. Спілкування з однолітками та дорослими ускладнюється, стає конфліктним. Дитина може вирости не здатною орієнтуватися в різноманітних стосунках з оточуючими, встановлювати з ними міцні емоційні зв`язки.

Сповідування старих дисциплінарних моделей виховання (жорсткі приписи та субординація, активність старшого та пасивна підпорядкованість дитини, підкорення, слухняність молодшого, однак активність у чітко визначених старшими межах) провокує батьків на виражене емоційне неприйняття дитини, гальмує її загальний психічний розвиток.

Дітям необхідний досвід розуміння емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд» і орієнтуватися у власних почуттях та почуттях оточуючих, розуміти поділ емоційних виявів на негативні та позитивні, відмінності між ними й почуттями та вчинками, приходячи до розуміння: немає поганих почуттів – є погані вчинки. Діти збагачують активний словник, використовуючи слова, що означають різні емоції, почуття, настрої.

Емоційний розвиток. Як дорослі можуть сприяти емоційному розвитку дітей.

Емоційний розвиток не менш важливий, ніж когнітивний чи фізичний, соціальний чи мовленнєвий, і вимагає від дорослих не меншої уваги і підтримки. Поведінка дорослих може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини.

         Емоційному розвиткові сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту і підтримки.

         Тепло

         Під словом «тепло» розуміється інтерес до дітей, доброзичливість і реакцію на їхні потреби. Діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають. Тепло може виражатися в тому, що дорослі:

·        завжди поруч;

·        торкаються ніжно дитини;

·        встановлюють і підтримують з нею зоровий контакт;

·        використовують можливість щоб поговорити з дитиною;

·        розмовляючи з дитиною, нахиляються до неї так, щоб та їх бачила.

Чуйність

Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують безпеки і затишку, світ безпечний для них. Постійна реакція вихователя на дитину і стосунки, які виникають між ними, є найважливішим чинником, який визначає ступінь подальшого успіху дітей. Вихователь може реагувати так:

·        щойно малюк починає плакати, бере його на руки, з`ясовує причину сліз й усуває її;

·        обговорює з батьками й іншими членами сім`ї, як поводитися з дитиною у певних ситуаціях;

·        виробляє певні моделі поведінки, які відповідають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, а Юрко – щоб його погладжували по спинці;

·        пестіть дитину коли є можливість.

Повага

Повага до дітей означає віру в їх здібності та потенціал розвитку. Щоб проявити повагу:

·        дізнайтеся про особливості, інтереси, потреби, схильності дитини;

·        робіть так, щоб діти самі шукали власні рішення;

·        просіть дітей поділитися своїми ідеями.

Емпатія

Здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думку іншого і є емпатією. Навчитися емпатії – означає мати досвід такого самого ставлення до себе.

         Дорослі можуть виявляти емпатію до дітей різними способами:

·        пристосовуючись до настрою дитини;

·        виражаючи почуття дітей мімікою, голосом, жестами;

·        повторюючи за дітьми звуки;

·        називаючи емоції дітей просто і без оцінки: «Ти почуваєшся щасливим», «Ти дуже розхвилювався», «Ти засмучений»;

·        хвалячи дітей, коли вони виявляють зародки емпатії стосовно їнших: «Як ти добре мене обійняв», «Ти пожалів Марійку»;

·        у відповідь на жести дитини промовляють: «Ти хочеш персика»;

·        повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: «черевик». Дорослий: «Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик»

Щирість

Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, розумні і мають хвалити дітей.

Щирість виражається так:

·        чесно зізнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дітей помилкові надії;

·        будьте поруч, коли діти чимось самостійно займаються, щоб підтримати і підбадьорити їх;

·        подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;

·        пояснюйте дитині, чому ви просите зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.

Для розвитку автономності і упевненості можна використовувати такі прийоми:

o   дати дітям можливість самостійного вибору. Нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися і яку руку мити першою;

o   дати дітям можливість самостійно обслуговувати себе. Вони можуть самі налити сік, одягтися (наскільки це можливо) і допомогти навести порядок після гри. Заохочуйте подібні прагнення;

o   дати дітям можливість (не забуваючи при цьому про їхню безпеку) досліджувати матеріали, не коментуючи як само це слід робити;

o   дати дітям можливість фізично досліджувати навколишній світ – забиратися на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців. Починаючи і повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;

o   дати дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, здійснювали вибір, бачили результати своїх дій.

Непосида.

Дорослі рідко вважають зайву рухливість дитини справжньою проблемою: «Ну, бігає, що ж такого, всі діти бігають. Переросте». Однак, коли малюк приходить до школи, де він повинен уміти не тільки висидіти 30-45 хвилин, але й утримувати свою увагу, розв’язувати задачі або писати,

батьки хапаються за голову.

         Головна проблема не посидючих дітей – неуважність. Їм складно не тільки всидіти на місці, але й догледіти до кінця мультик, закінчити малювати картинку, довго гратись в одну гру. Ви можете спробувати навчити малюка регулювати власну діяльність. Звичайно, заняття це тривале і потребує певних зусиль, але результат того вартий. А оскільки дитина ще не доросла до «дорослих» розмов, гра залишається надійним способом навчити дитину самостійно регулювати свою увагу. Отже, грайтеся з малям не просто так, хаотично, а за правилами. Першим кроком дитини стане засвоєння тієї програми дій, що їй запропонує дорослий. А потім дитина сама навчиться придумувати гру, планувати її та складати самостійно все нові й нові правила.

         Непосиди просто не в змозі утримувати увагу більше п’яти-семи хвилин. Не поспішайте сварити, соромити або карати свого малюка. Просто його дитяча увага ще не готова бути «зосередженою» більше певного короткого проміжку часу.

         Щоб уникнути шкільних проблем, увагу маляти можна тренувати. Почніть з малого. Приготуйте декілька цікавих коротких завдань для дитини та виконайте їх разом із нею. Для цих занять у вас повинен бути спеціальний час. Щоб малюк максимально міг сконцентрувати свою увагу, намагайтеся, щоб його не відволікали зайві звуки, іграшки або люди.

         Неуважним дітям, яким важко всидіти на одному місці, обов’язково потрібно чергувати копіткі заняття з фізичними вправами. Через п’ять-десять хвилин можете влаштувати фізкультхвилинку, а потім знову продовжити заняття. Поступово подовжуйте час занять і збільшуйте складність завдань.

Що робити з непосидами?

·        Грайте з малям в ігри за правилами.

·        Займайтеся розвитком стійкості уваги.

·        Чергуйте інтелектуальні заняття з фізичним навантаженням.

·        Хваліть малюка, коли йому вдасться довести розпочату справу до кінця або виконати важку копітку роботу.

Мультфільми – як їх правильно показувати?

Із мультфільмами начебто і так все зрозуміло. Адже їх знімають саме для дітей. «Що ж тут обговорювати?» - скажуть деякі батьки. Але проблема існує так само, як з фільмами добрими та злими, корисними і не дуже.

         Батькам потрібно взяти за правило дивитися будь-який мультфільм, який вони збираються показати своєму малюкові.

         Це раніше всі наші мультики зазнавали спеціальної перевірки. Сьогодні цензорами повинні стати батьки.

         Світ наші діти познають через зорові образи. А мультфільми мовою цих зорових образів несуть із екранів інформацію дітям. Дуже важливо, що саме ви будете показувати дитині. Адже якщо на екрані демонструється насильство, агресія, то, швидше за все, малюк сприйме таку модель поведінки й спробує її реалізувати в житті. Тому подивіться на героїв того або іншого мультику не просто з погляду «цікаво чи ні», а з погляду «чого він навчить мою дитину».

         Гарний дитячий мультфільм, як правило, якісно озвучений. Тобто його герої говорять добре поставленими, емоційними, виразними голосами талановитих акторів. Тоді маля правильно розвивається емоційно. А якщо мультфільм закордонний і на голоси авторів накладений противний голос перекладача, його краще взагалі не показувати.

         Для дитини дуже корисними є музичні мультфільми. Вона і дивиться їх із задоволенням, і героям підспівує. А от занадто яскраві фарби, картинки, що швидко змінюються, є складними для дитячого сприйняття.

         Час, що дитина витрачає біля телевізора, повинен бути суворо обмежений. Звичайно, батькам дуже зручно посадити свого малюка перед телевізором та отримати на певний час свободу дій. Дійсно, він не чіпляється до батьків, не пустує і, у той же час, довідується щось нове, отримує задоволення. Але якщо Ви даєте дитині можливість дивитися мультфільми стільки, скільки вона захоче, поступово телевізор замінить всі інші інтереси дитини.

         Найкращий час для мультсеансу – це перша половина дня.

        

Малюк ще не втомився. Він активний, бадьорий і готовий до сприйняття інформації. А перед сном дивитися мультфільми рекомендується тільки спокійні та добрі. Дітям, що легко збуджуються, такі яскраві враження перед сном взагалі не потрібні. Вони будуть погано засинати і неспокійно спати.

         Намагайтеся щоб малюк не дивився мультфільми більше двадцяти-тридцяти хвилин без перерви. А якщо в дитини є проблеми із зором, то такий перегляд повинен бути ще коротшим. Довгий мультик краще розбити на коротенькі серії та показувати поступово.

         Ніхто не закликає батьків ніколи не пускати дітей до телеекрана. Але вони повинні поставити собі запитання: «Що зараз побачить моя дитина по телевізору й до чого це призведе?» А якщо ви забороните своїй дитині дивитись неякісні мультики, обов’язково дайте щось натомість. Купіть таку кількість відеокасет або дисків із добрими, розумними мультфільмами та дитячими фільмами, щоб у дитини був вибір. Знайдіть у телепрограмі і запропонуйте дитині подивитися ті телепередачі, які ви вважаєте корисними. Формуйте смак своєї дитини вже сьогодні, і тоді завтра вона сама не захоче дивитися низькопробну відеопродукцію.

Як правильно показувати мультфільми?

·        Зберіть свою власну колекцію добрих мультфільмів.

·        Перш ніж показувати дитині мультик, подивіться його самі з погляду корисності, якості та відповідності віку.

·        Якщо ви показуєте дитині новий мультфільм, попередньо подивіться його самі і вирішіть, чи потрібно показувати його дитині.

·        Обмежте час перегляду.

·        Чим молодшим є маля, тим коротшим повинен бути мультсеанс.

·        Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила на екрані.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ В РАННЬОМУ ВІЦІ.

     Принцип 1. Малюків потрібно поважати.

     Це здається очевидним, але в житті часто забувається, що це твердження

вимагає постійного дотримання. Дитина сприймає світ своїм тілом, органами

почуттів, їй потрібен час для сприйняття, узагальнення звуків, запахів, довкілля. Дорослим варто зрозуміти дитину перш, ніж керувати нею.

         Принцип 2. Розвиток інтегровано та доцільно. Зміни в одній сфері часто спричиняють зміни в інших сферах.

         Хоча й поділяють поведінку дітей на різні сфери (соціальну, фізичну, когнітивну) для того, щоб краще зрозуміти її, перші роки розвитку воістину інтегровані і взаємозалежні. Аналогією може служити виконання симфонії. Музика сприймається як єдине ціле, незважаючи на те, що вона складена з окремих партій багатьох музичних інструментів. Точнісінько так і різні сфери розвитку дитини пов`язані між собою і вельми впливають одна на одну. Наприклад, коли малюк, імітуючи жест дорослих, вчиться махати рукою на прощання, притягнено і соціальні, і когнітивні, і фізичні аспекти розвитку. Ці самі сфери розвитку взаємодіють під час гри у піжмурки, коли дорослий вчить то ховатися, то показувати своє обличчя.

         Принцип 3. Зміни в розвитку складні і не завжди очевидні.

         Ми часто шукаємо просте пояснення проявам, які ми спостерігаємо в дітях. Проте наукові дослідження свідчать, що немає лишо одного єдиного чинника, який пояснює дитячий розвиток. Важливо не робити поспішних суджень про розвиток дітей та їхніх сімей. Дітей можна пізнати і краще зрозуміти згодом, уважно спостерігаючи за ними, спілкуючись з ними.

Принцип 4. Використання етапів розвитку корисно але лише як керівництво до дії.

         Спочатку розвиток малюків досить глобальний і не диференційований, але

протягом кількох перших років життя їхня поведінка стає детальнішою і специфічнішою. Уміння дитини вибудовуються в ієрархію, однак використання етапів розвитку занадто конкретне і може перешкодити нам побачити різні варіації, які наявні у розвитку кожної дитини.

         Принцип 5. Варіативність – відмітна риса розвитку.

         Діти, а також їхні сім`ї, культури, користуються безліччю способів для того, щоб досягти аналогічних результатів розвитку. Ця варіативність включає й те, що універсальне, й те, що властиве цій людині, сім`ї чи групі. Наприклад, всі діти вчаться розмовляти. В одній сім`ї цьому приділяють спеціальну увагу (розмовляють, читають, розповідають), а в іншій просто розмовляють між собою в присутності дитини.

         Принцип 6. Розвиток – нерівний процес. Під час освоєння нових навичок поведінки дітей може погіршитися або стати менш організованою, ніж раніше.

         Ми всі переконувалися в тому, що під час росту, змін чи стресу іноді повертаємося до спрощенного типу поведінки. Тимчасова регресія може бути важливою і необхідною частиною для просування вперед. Функціонування на нижчому рівні, можливо, допоможе адаптуватися до великих змін. Оскільки малюки змінюються дуже швидко, ніж у будь які інші роки життя, такі моменти регресії трапляються набагато частіше. Їх не можна розглядати як навмисні.

         Такі моменти нестабільності, швидше за все, мають біологічні корені. У перші три роки життя зміни в розвитку відбуваються приблизно у віці 2-х місяців,

7 – 9-ти місяців, 13-ти місяців чи 24-х місяців. Незалежно від причини, у такі моменти розвитку діти можуть проявляти варіації в поведінці, які є результатом реорганізації. Іноді порушуються вміння, які здавалося б, добре засвоєні. Слід за періодом реорганізації дитина виявляється раптово готовою до вирішення нових завдань.

         Принцип 7. Розвиток відбувається в соціальному контексті.

         Ніякий розвиток не відбувається у вакуумі. Розвиток може відбуватися лише в конкретному контекств. Батьки, вихователі і діти постійно спілкуються в контексті мінливих життєвих ситуацій. Наприклад, досвід, набутий малюком у дитячому садку, вплине не лише на його розвиток, але й на батьків дитини, і, можливо, –  на інших людей. Так само важливі аспекти життя батьків позначаться й на дитині, а отже, й на інших дітях і дорослих у дитячому садку. Ці взаємодії надзвичайно важливі, і їх необхідно розуміти для того, щоб допомогти розвиткові дитині та її сім`ї.

Принцип 8. пізнання відбувається значно частіше, ніж кожна дитина почуває себе компетентною.

Малюкам варто знати, що те, що вони роблять, має значення, що їхній жест чи слова породжують дію чи реакцію. Саме тому їм цікаві іграшки із сюрпризами: натиснеш – звучать; а також люди – «найвищі скриньки із сюрпризами» - якщо вони не байдуже і не так злісно реагують на дії дитини.

Принцип 9. Розвиток відбувається внаслідок щоденного досвіду.

Якщо ми визнаємо, що діти вчаться за допомогою дій, то все, з ними відбувається щодня, самостійно чи разом із нами, –  це частина процесу розвитку. Однією із заслуг із щоденного досвіду є те, що він повторюється, а також те, що діти вчаться за допомогою накопичення власного досвіду. Інший сильний бік щоденних дій у тому, що вони зазвичай пов`язані з людиною, яка добре знає дитину. Чим більшою мірою дитина є ініціатором дій, тим більш активно її залучено до процесу, тим більше вона довідується і тим більше інформації в неї закладеться.

Психічний розвиток дітей дошкільного віку

Ранній вік (2 – 3 рік життя).

Основними досягненнями раннього дитинства, що визначають розвиток психіки дитини, є:

·        оволодіння прямою ходою;

·        розвиток предметної діяльності;

·        оволодіння мовою.

Оволодіння прямою ходою робить дитину більш самостійною і створює умови подальшого освоєння простору. Наближаючись, чи віддаляючись, обходячи предмети, пересуваючи їх, підходячи під них, дитина відкриває нові якості цих предметів, визначають відстань, пізнають розміщення предметів у просторі, їх величину.

Навмисне наслідування – це важливий фактор у розвитку всіх форм активності дитини.

Починає будуватися сумісна діяльність з дорослою людиною. Зміст цієї сумісної діяльності – засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрились дитині і стали її світом.

Предметна діяльність спрямована на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами. Спілкування дитини з дорослим в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності – провідної діяльності дітей цього віку.

Предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток початкових форм мислення. Розвиток мислення дитини в ранньому віці носить наочно-дійовий характер. Дитина вчиться виділяти предмет як об`єкт діяльності, переміщує його в просторі, діє кількома предметами відносно один одного, вчиться діяти з предметами не лише безпосередньо, але і опосередковано, тобто з допомогою інших предметів або дій.

Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою.

У ранньому віці швидко росте пасивний словник – кількість слів, що розуміє дитина. Дуже швидко розвивається і активний словник, та все ж таки він відстає від пасивного. Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний. На третьому році життя в мовленні дитини з`являються категорії предметності, дії, якості, означення.

У дітей другого року життя спостерігається зародження ігрової діяльності. Діти виконують з предметами дії, які виконують дорослі.

 Також ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають дитину рахуватися з іншими людьми. На другому році життя у дитини виникають позитивні стосунки з товаришами, з якими вона грається. Форми переживання симпатії стають більш різноманітними.

Дітям раннього віку притаманне переживання  такого почуття як самолюбство. Особливо важливу роль у його становленні відіграють оцінні відносини – схвалення, подяка, гнів, нарікання тощо. Під їх впливом формується оцінка дитиною своїх дій , вчинків і себе самої, своїх якостей.

Уже у  ранньому віці починають складатися передумови волі. Розвиток емоційно-вольової сфери дитини тісно пов`язаний із зароджуваною в цей час самосвідомістю.

Приблизно в два роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Впізнавання себе – найпростіша, первинна форма самосвідомості. Новий етап у розвитку самосвідомості починається коли дитина починає себе називати спочатку по імені, в третій особі, потім в три роки з`являється займенник «Я».

Криза трьох років – це рубіж між раннім дошкільним віком – один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».

Виділяють 7 характеристик кризи трьох років:

1.           Негативізм – це негативна реакція, пов`язана із стосунками однієї людини з іншою. Дитина відмовляється взагалі підкоритися певним вимогам дорослих. Головний мотив дїї – зробити навпаки, прямо протилежне тому, що йому запропонували.

2.           Вередливість – це реакція на своє власне рішення. Вередливість заключається в тому, що дитина настоює на своїй вимозі, на своєму рішенні. Тут відбувається виділення особистості і висувається вимога, щоб з цією особистістю рахувалися.

3.           Гонорливість – близька до негативізму і вередливості, але має свої особливості. Це простест проти порядків, які існують вдома. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а проти системи стосунків, що склалися в сім`ї, норм виховання.

4.           Своєвілля – стремління до емансипації від дорослого. Зрозуміло яскраво проявляється тенденція до самостійності: дитина хоче робити і вирішувати все сама.

5.           Знецінювання – це характеристика всіх наступних перехідних періодів. Йде знецінення старих правил поведінки. Дитина може почати сваритися, кинути або поламати улюблену іграшку і та інше.

6.           Протест-бунт – він проявляється в частих суперечках з батьками. Поведінка дитини набуває рис протесту, нібито дитина знаходиться в стані війни з навколишніми, в постійному конфлікті з ними.

7.           Деспотизм – у сім`ї з однією дитиною може з`явитись деспотизм. Дитина жорстоко проявляє владу над оточуючими її дорослими, диктує, що вона буде їсти, що не буде, може мама йти додому чи ні і таке інше. Якщо в сім`ї кілька дітей, замість деспотизму можуть виникнути ревнощі: та ж сама тенденція до влади тут виступає як джерело ревнощів, нестерпного ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім`ї, з погляду маленького деспоту.

Криза трьох років являє собою значну зміну взаємовідносин, які існували до цього часу між дитиною і дорослим. Феномен «Я сам» означає не лише виникнення зовні помітної самостійності, але й одночасне відділення дитини від дорослої людини. У результаті такого відділення дорослі нібито вперше виникають у світі дитячого життя.

Дошкільний вік (з 3 до 7 років).

 Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя які виникають у зв`язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них:

-         потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід;

-         потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей;

-         потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь.

Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.                                 Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення

особистості дитини.

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо дитина не зустрічає такого відношення, у неї виникає негативізм та впертість.

У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування – особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм.

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких вона знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги.

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають в основному, на основі дій з предметами, іграшками. Діти старшого дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину її роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки.

У дошкільників продовжують розвиватися способи спілкування. Генетично найбільш ранньою формою спілкування є наслідування. Впродовж дошкільного віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки дорослих і однолітків, то старший дошкільник не сліпо наслідує, а свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Також, в цей період з`являється рольова гра – самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих. Учені розглядають гру як провідну діяльність дошкільника і визначають соціальну обумовленість її розвитку.

Гра – це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сутність гри, як провідної діяльності, заключається в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ. Гра має значний вплив на психічний розвиток дитини.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають перші види дитячих ігор. Це перш за все режисерська гра, за нею зразу ж з`являється образно-рольова гра – в ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє.

Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. Пізніше з неї виділяються ігри з правилами та інші види ігор. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини.

У дошкільному віці в діяльності дитини з`являються елементи праці. В праці формуються моральні якості дитини, почуття обов`язку, поваги до людей. Зміцнюється почуття відповідальності, свідомість свого обов`язку перед колективом. Включення дошкільника у трудову діяльність, постійне керівництво ним з боку дорослого, є безумовною умовою всебічного розвитку психіки дитини.

Значний вплив на розумовий розвиток дитини має навчання. На початок дошкільного віку психічний розвиток дитини досягає такого рівня, при якому можна формувати рухові, мовні, сенсорні та ряд інтелектуальних навичок, з`являється можливість вводити елементи навчальної діяльності.

         Дошкільний вік є початковим етапом формування особистості. У дітей виникають такі особистісні новоутворення, як субпідрядність мотивів, засвоєння моральних норм та формування довільної поведінки.

Серед мотивів дошкільників встановили дві великі групи:

o   особисті;

o   суспільно-значимі.

Особисті мотиви проявляються в різноманітних видах діяльності і спрямовані на предмети діяльності. Поступово в процесі сумісної діяльності дошкільників у дитини формуються і суспільно-значимі мотиви, що виражаються в формі бажання зробити щось для інших людей.

У дошкільному віці дитина починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами. У неї формуються моральні уявлення та оцінки.

Також урізноманітнюються прояви власної гідності протягом дошкільного дитинства. З усвідомленням суспільних цінностей діти починають гордитися трудовими успіхами, професійною майстерністю батьків.

Почуття самолюбства, гордощів, власної гідності, сорому, які формуються у дитини стають мотиваційними компонентами всіх моральних якостей її особистості.