Що робить батьків найкращими гідами і вчителями своїх дітей.

Передумовами для виконання дорослими ролі гіда і вчителя дітей є надійний та довірливий контакт та двосторонній обмін емоціями, бажаннями, потребами.

У міру зростання дитини, розвитку її свідомості, розуміння мови, появи мовлення і здатності пересуватися самостійно більшість батьків теж часто думають про те, як допомогти їй розвити самостійність і пристосуватися до вимог та режиму щоденного життя. Крім того, багато батьків виявляють велику цікавість до того, щоб їхня дитина набула знань і умінь, які засновані не лише на домашньому досвіді. Те, що батьки вважають за необхідне для дитини не є випадковим. Це тісно пов`язане з тим, чим цікавляться, що до вподоби самим батькам, що вони вважають правильним і важливим для життя. Тільки тоді батьки відчувають значення спілкування, відчувають радість спільного пізнання, відкриття дитині свого світу, який люблять вони самі.

У цьому є якась подвійність: можна іти за інтересами дитини і збагачувати її уявлення, а можна й підкоряти дитину встановленому режиму, не беручи участі в дитячих враженнях і не допомагаючи їй краще усвідомлювати те, що віжбувається довкола неї. У протилежному випадку ви дещо збідните враження дитини, а ваші дії нагадуватимуть, швидше за все необхідний догляд, ніж співпрацю і спільне проживання.

Необхідно, щоб була рівновага між ініціативою та інтересами дитини і батьків. Якщо дитину постійно переривати, коли вона сконцентрована на предметах і діях, які ій дуже цікаві, це може викликати роздратування й непокору. У ситуаціях, що припускають участь як дитини, так і батьків (годування, вкладання спати, гігієнічні процедури, прогулянка, ігри тощо), ініціатива у цьому випадку зазвичай переходить то до дитини, то до батьків.

Не всі ситуації дають можливість мирно та спокійно спілкуватися й міркувати про те, що відбувається. Іноді бракує часу, терпіння, енергії використовувати спілкування для розмови і обміну почуттями і враженнями. Батьки мають змиритися, що вони не завжди відповідатимуть тому, що в їхньому уявленні є їхнім «ідеалом» і не аналізуватимуть почуття своєї провини. Проте саме повсякденні ситуації та інші моменти можна максимально використовувати для навчання і розвитку дитини.

У повсякденній взаємодії (у важливих стосунках) з іншими діти вчаться  розуміти і приймати себе та інших, піклуватися про себе та інших і, нарешті, оцінювати себе та інших. Кожній дитині потрібний хоча б один дорослий, який цінував би її, піклувався б про неї і віддавав би їй свій час та енергію. Така дитина навчиться користуватися навичками виживання, які вона придбала завдяки спостереженню та спільній дії.

 Наповнені змістом стосунки з дорослими – найважливіший чинник психічного здоров`я дитини.

Для створення важливих стосунків потрібний підхід дорослих до проблеми розвитку дитини. Деякі підходи полягають в тому, що всі діти мають:

o   фізичні, соціальні, емоційні і когнітивні потреби;

o   різні темпераменти і стилі поведінки;

o   почуття самоповаги, бажання почувати себе улюбленими і цінними;

o   прагнення до незалежності, але водночас потребу в любові і підтримці.

Соціалізація – історично зумовлений процес розвитку особистості, засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні певному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування якостей особистості, так і в умовах стихійного

впливу на особистість.

Дитина знаходить початкове ствердження у зовнішньому оточенні, тому для соціалізації дитини надзвичайно важливими є сімейні стосунки. Сім`я завжди була і залишається одним із головних факторів формування свідомості особистості, якостей її характеру тощо. Саме в сім`ї починається соціалізація та соціальна адаптація індивіда, тобто прилучення його до суспільного життя, до культури, формується вміння орієнтуватися у сучасних соціально-економічних умовах, знаходити оптимальні шляхи взаємодії з соціальним середовищем тощо.

Від того, наскільки успішно сучасна сім`я виконує свою соціальну функцію, значною мірою залежить ефективність усієї системи виховання та соціалізації дитини у сучасному соціокультурному середовищі. Сім`я для дитини є першою моделлю суспільства, яку вона безпосередньо сприймає, а взаємовідносини в сім`ї – зразками міжособистісних відносин.

Емоційний досвід перших років життя накладає свій відбиток на подальше становлення та розвиток людської особистості, тому досягнення позитивних результатів у вихованні особистості дитини, її ефективної соціальної адаптації можливо лише за умови узгодженої і доцільно організованої співпраці всіх інститутів соціалізації, насамперед за умови зацікавленого, небайдужого ставлення батьків дитини до цієї проблеми.

Дитина що не навчилася самоповаги, стикається з важкими перешкодами. Низька самооцінка погіршує її здатність навчатися, працювати та будувати стосунки з іншими. Без відчуття, що особистість являє собою справжню цінність та унікальність, їй бракує необхідної впевненості в собі, аби випробовувати нові речі, досягати цілей, чи то виразно себе розкривати.

Можна сказати, що ефективність функціонування індивідів у приватному та суспільному житті залежить чи ненайбільшою мірою від контексту, в якому пройшло їх дитинство, тобто первісне формування і становлення індивідуальності.