Дружба

Людина по природі соціальна та із самого народження має потребу в спілкуванні. Дитина розглядає добрі очі мами, торкається татового обличчя, хапає брата за ніс. Найцікавішим для маляти є спостерігання за живими об’єктами, вивчення обличчя, розгляд однолітків. Малюк підростає і уже до двох років чекає від ровесників співучасті у витівках і забавах. Біганина, веселі лементи, розкуті рухи – от і все спілкування. Уже на третьому році життя маленькі карапузи починають «дружити». І як тільки з`являються дружні стосунки, тоді ж з’являються й дитячі проблеми в спілкуванні з однолітками. Дорослі раптом помічають, що дитина ні за що не бажає ділитися іграшками, іноді реагує агресивно, а то й зовсім прагне уникнути спілкування з кимось із дітей. Для маляти 2-3 років це цілком нормально. Саме з такої суперечливої поведінки звичайно і починаються дитячі контакти. Дитина тягнеться до свого однолітка, але поки ще не вміє перебороти свій дитячій егоїзм, домовитися про умови гри. У цьому віці контакти дітей ситуативні, малозмістовні та часто конфліктні. Діти скоріше грають поруч кожний у свою гру, лише зрідка оцінюючи гру сусіда або ненадовго беруть участь у ній. Дитині необхідне спілкування з однолітками – із цим фактом не посперечаєшся.

         Маля, що не має друзів, викликає побоювання з точки зору повноцінного розвитку особистості. Навіть найтісніші стосунки з батьками не можуть замінити гру з іншими дітьми.

         Хоча, трапляється, що мами вирішують до школи «поберегти» малюка від друзів.

Минає час, і за допомогою дорослого дитина вчиться грати в гру разом із однолітками. Вона засвоює закон «черговості» і розуміє, що, віддаючи іграшку, може отримати натомість іграшку іншої дитини. До семи років діти вже можуть спілкуватися не тільки із приводу гри. Вони обмінюються думкою з того або іншого питання, порівнюють свої вміння й знання. Але тепер найголовніше для дитини в спілкуванні – прагнення завоювати повагу однолітка. 7-літня дитина стурбована не стільки тим, із ким і в що пограти, скільки своєю репутацією в оточенні тих дітей, думку яких вона цінує. Завойований авторитет дитина буде відстоювати всіма силами, вона готова навіть змінити вже сформовані стереотипи власної поведінки, якщо однолітки їх не схвалюють. Така група інших дітей, що мають вагу для малюка, дає йому психічну стабільність та емоційний комфорт. За своїм вмінням зав’язувати контакти ми можемо розподілити дітей на замкнуті і товариські. У будь-якій дитячій групі завжди можна помітити і тих, і інших малят. Вони відрізняються за ступенем їхньої активності в налагодженні контактів із ровесниками. Хтось сам виявляє ініціативу та після багатьох проб і помилок знаходить свою групу, в якій із задоволенням перебуває. Хто довго придивляється до ігор ровесників, йому подобається, як вони грають, і він сам би не проти пограти, але не може перебороти сором’язливості та увійти до колективу. Хоча, якщо ініціативу виявить інша дитина, соромливий малюк буде цілком успішно спілкуватися.

         Але є діти, яких однолітки активно відштовхують. Це не завжди забіяки і «агресори». Нерідко це малята, які через ті або інші причини різко відрізняються від однолітків поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, що часом істотно випереджає середній рівень. Причини, за яких одні діти завжди виявляються лідерами і без зусилля освоюються в будь-якій компанії, а інші або не хочуть, або не можуть завоювати прихильність однолітків, не до кінця з’ясовані. Одні психологи вважають, що товариськість – спадкоємна риса характеру. Інші пояснюють її раннім життєвим досвідом малюка: якщо в перші тижні життя він достатньою мірою отримував тепло, турботу і любов, то знайшов своєрідне почуття «довіри до світу», що робить його активним, сміливим й товариським щодо інших однолітків. Дитина, що не пройшла «школи» спілкування з однолітками, випадає з дитячого культурного середовища з його неписаними законами і правилами. Вона не вміє «говорити» з однолітками їхньою мовою й, природно, відштовхується ними. Дитина незадоволена таким спілкуванням і стає агресивною.

         Якщо дитина чутлива до переживань інших, доброзичлива, уміє співпереживати, то є багато дітей, які хочуть із нею дружити. До дрібних конфліктів між дітьми необхідно ставитися спокійно. Сварки, як відомо, немає лише там, де одна людина.

         Гуляти тільки з батьками для дитини – не кращий варіант. Їй потрібно вчитися вибудовувати стосунки, спілкуватися, заводити друзів.

         Дошкільний період – час розвитку інстинкту жити в колективі, набуття комунікативних навичок, уміння відповідати не кулаком, а словом, заслуговувати на довіру та повагу. Конфлікти – це частина людського спілкування; хвилюватися необхідно, якщо їх між дітьми взагалі нема. Це протиприродно.

         Розкажіть своєму малюкові просте правило: стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. І особистим прикладом демонструйте, як саме це робити.

         Навчити дружити наших малят ми зможемо тільки тоді, коли самі перестанемо сваритися. Часто причини конфліктної поведінки приховуються в непевності, низькій самооцінці одного з учасників стосунків. Дитина намагається заслужити повагу й привернути увагу будь-яким способом: сильніше вдарити, болючіше вкусити, напакостити, замазати, ущипнути, відібрати. Якщо малюк спровокував бійку або скривдив іншу дитину, підійдіть до потерпілого, пожалійте й вибачтеся за свого. Підсвідомо пустун чекає, що ви будете сварити його, він почне плакати й отут, нарешті, отримає своє: розраду й турботу. Звертайте увагу на малюка, коли він добре поводиться, а не коли всі скаржаться на його витівки.

Як навчити малюка дружити?

v Із самого раннього дитинства давайте дитині можливість спілкуватися з дітьми якнайбільше.

v Учіть малюка бути уважним до оточуючих, співпереживати, розуміти інших людей.

v Діти з адекватною самооцінкою набагато легше встановлюють контакти з оточуючими. Подбайте про дитячу самооцінку.

v Покажіть маляті способи виходу з конфліктних ситуацій.

vДемонструйте позитивний приклад гармонійного спілкування з оточуючими.