Розвиток дитини. Що слід враховувати дорослим.

Преші п`ять років, а в інших випадках – перші три роки – найважливіший час в історії людини. Не тому що цими роками людина отримує певну кількість інформації, а оскільки цими роками складається найцінніше, найважливіше, яке визначає все її життя – складається її душа.

         Найважливіші знання для дорослих про розвиток дитини:

Ø з перших днів життя дитина розвивається завдяки спілкуванню й у спілкуванні;

Ø емоційний комфорт так само важливий для розвитку, як і фізичний;

Ø дитина активна і діяльна від природи. Активністю дитини керують її внутрішні потреби (бажання);

Ø потреби визначають цілі. Цілеспрямованість – вроджена якість особистості;

Ø у ранньому віці цілеспрямованість проявляється в дослідницькій і руховій активності. Дослідницька активність – основа розвитку розуму, а рухова – основа здоров`я;

Ø доцільніше виховувати позитивні потреби, ніж боротися з негативними вчинками;

Ø дитина має проявляти власну ініціативу, має реалізовувати власні потреби, якщо ми хочемо, щоб вона успішно розвивалася. Завдання дорослих – забезпечувати їй достатню безпеку, але не позбавляти права на власний досвід, права на помилку, на розумний ризик.

Закладене в ранньому дитинстві визначить багато чого у подальшому житті.

Цікавість до контакту з батьками, прихильність до них обумовлюють високу чутливість дитини до того, що думають про її дїї дорослі. Ставлення і висловлення дорослих у відповідь на почуття, дїї дітей, спосіб вираження цього ставлення мають велике формувальне значення на самооцінкц, на розвиток самостійних дій, на адаптаційні здібності дітей. Наприклад, якщо хлопчик хоче гратися ляльками, а тато хоче, щоб він цікавився машинками.

Хлопчик незабаром помітить реакцію батька, навіть якщо він прямо і не скаже,

що слід гратися машинками. Інтонація, жести, емоційні реакції чи відсутність

звичайного ентузіазму підкажуть дитині, що схвалюють і чого не схвалюють батьки.

         Необхідно, щоб батьки дали дитині зрозуміти, якою саме хочуть бачити її і як буде виглядати їхнє спілкування. Це допоможе дитині у звичайних повсякденних ситуаціях почувати і розуміти, що вона робить все правильно. І, у свою чергу, додасть упевненості її діям, що є важливою умовою для розвитку почуття власної гідності. Водночас слід враховувати той факт, що у дітей можуть бути інші інтереси, ніж у батьків, схильність та потреби. Важливо помітити та підтримати ці інтереси й ініціативу, яка проявляється у дитини. Терпляче ставлення до індивідуальності дитини у рамках припустимого й прийнятного в сім`ї є важливою умовою сімейного благополуччя. І ще більш важливою умовою для набуття малюком упевненості в тому, що його приймають і люблять таким, яким він є.

         У взаємодії народжуються (чи не народжуються):

ü упевненість;

ü допитливість;

ü уява;

ü почуття причетності,

які вельми потрібні для розвитку – пізнання, навчання і виховання дитини.

         Зі стилю спілкування, стилю стосунків, які батьки приймають і використовують вдома, виростає й їх взаєморозуміння з дитиною, майбутнє ставлення дитини до виховання, її вихованість.

         Успішна комунікація і взаємодія грунтується на трьох базисах:

ü безоцінне поводження;

ü визнання того, що дитина відчуває;

ü надання вибору.

Замість того, щоб виховувати – нав`язувати дитині бажаний для батьків

спосіб її поведінки і намагатися вкласти в неї свої цінності свої цінності, як у банк, треба спробувати навчити дитину довіряти самій собі: своїм відчуттям,

своїм почуттям, своїм думкам. Привчити дитину до того, що завжди є вибір, а отже і вихід.

Як дорослі можуть підтримувати пізнавальний процес.

o   Розмовляйте з дитиною про те, що ви робите, тоді, коли ви це робите, а отже, підкреслюйте щоденний досвід дитини.

o   Ставте запитання, на які немає однозначної відповіді. Ставте запитання які вимагатимуть від дитини, щоб вона згадала або реконструювала минуле, передбачила майбутнє, розглянувши варіанти чогось. Не забудьте зробити паузу, поставивши своє запитання.

o   Не шкодуйте часу, щоб поділити завдання на частини.

o   Не переривайте дитину, коли вона чимось зайнята. Навчіться чекати.

o   Вчіть дитину знаходити рішення, допомагаючи їй розпізнати проблему (чому не виходить, чому впала башта), а також ставлячи запитання, крок за кроком, щоб дитина могла активно брати участь в процесі розв`язання проблеми.

o   Дайте дитині можливість самостійно набувати досвіду, в якому є ознаки як знайомого, так і незнайомого.

o   Поводьтеся так, ніби ви думаєте, що дослідження світу – це дуже важлива річ. Демонструйте інтелектуально допитливу поведінку.

o   Заохочуйте гнучкість мислення і готовність досліджувати нові ідеї за допомогою підкреслення унікальності і творчого початку, який наявний у процесі пізнання світу дітьми.

Як допомогти дитині дізнатися те, що вам, батькам, здається важливим.

Ви можете зробити це багатьма способами:

ü Можете принести дитині те, з чим ви хочете, щоб вона ознайомилася, наприклад, іграшку, малюнок, квітку тощо. Тримайте і пересувайте те, що ви хочете показати так, щоб дитина помітила предмет і сконцентрувалася на ньому;

ü Можете підвести дитину до того, що ви хочете, щоб вона дізналася. Наприклад, коли їжа стоїть на столі, ви можете підняти, посадити дитину так, щоб вона могла бачити, дотягуватися, брати, покуштувати її. Ви можете додати важливості тому, що відбувається, розповідаючи про те, що їжа гаряча (холодна, м’яка, тверда, її багато, мало тощо). Те ж саме ви можете робити за допомогою почуттів, які виражаються вами, наприклад: «Як смачно пахне», «Я люблю рибу». Те, що ви говорите, і ваші емоційні реакції допомагають дитині зрозуміти, усвідомити та пов’язати слова і події з її власними відчуттями і діями;

ü Можете взяти участь в тому, що зацікавило вашого малюка і вже потім залучити його увагу до того, що вважаєте важливим. Наприклад, якщо дитина грається з лялькою, а ви хочете розглянути з нею книжку, то відразу включайтеся в її гру з лялькою, а відтак запропонуйте дитині «показати книжку ляльці» і розглядати її разом. Отже, ви не перервете різко те, чим зайнятий ваш малюк, а самі увійдете у світ його дій, інтересів, продемонструєте, що для вас важливо те, що робить дитина і ви готові разом урізноманітнити її дії;

ü Можете коментувати все, що робить дитина і що робите ви самі. У такому випадку у значеннєве поле потраплятимуть всі нові дії, предмети, стосунки, ситуації;

ü Можете допомогти дитині зрозуміти, що наші стосунки з довкіллям характеризуються певним порядком і передбачуваністю. Те, що ви робите, показуєте і пояснюєте, навчає вашого малюка, що нічого просто так не відбувається, що не все одно, як саме ви все це робите, що можна зробити багато чого з того, що ви робите, якщо це робити певним способом. У міру того, як дитина усвідомлює стосунки між діями людей і предметами, вона дізнається, як можна отримати бажане чи робити, щоб вийшло. Вона також поступово вчиться планувати бажані дії. Вам може здаватися це складним. Але якщо ви замислитеся, то зрозумієте, що саме так все й відбувається, і ви багато чого вже робите. Ось один із типових прикладів: ви розповідаєте про ваші приготування до обіду. «Зараз будемо їсти, наллємо супчик у велику тарілку, візьмемо ложку…» і тоді, коли дитина голодна, вона сама тягнеться до того місця, де у вас зберігаються ложки, тарілки тощо. Нас це вже й не дивує? Правильно. Ми вчили цьому не спеціально, але щодня багато разів ми проробляли все це послідовно і дитина засвоїла це;

ü Можете показати дитині, що ви її любите і цінуєте все те найкраще, що вона намагається зробити. По мірі зростання у дитини поступово розвиваються все нові й нові здібності та навички, які допомагають справлятися з багатьма повсякденними справами, на що батьки реагують з гордістю, радістю та похвалою. Чудово, що це так, оскільки дитині потрібно відчувати, що батьки та решта близьких людей люблять її і радіють успіхам та самостійності. Реакція батьків на дії дитини є важливою інформацією, яка допомагає їй пристосуватися до бажань та очікувань. Той факт, що дитина поступово починає розуміти, що її батьки цінують, а чого – ні, впливає на те, що дитина починає більше навчатися правилам поведінки. Якщо ви підкреслюєте словами, мімікою, жестами те позитивне, що робить ваша дитина, ви помітите, що більше позитивного вона й намагається зробити. Це і є виховання позитивних бажань. А якщо на додачу ще й коментуєте те позитивне, що робить ваша дитина, те, як вона досягла цього позитивного, то ви тим самим закріплюєте у неї уявлення про послідовну успішну дію. Отже, ви допомагаєте дитині зрозуміти, як правильно поводитися і подібній ситуації наступного разу. Проте це не означає, що дитина діятиме завжди тільки так і не інакше. Діти схильні до експериментування. Кожна дитина своєрідна і має потребу в розвитку, з огляду на власний досвід. Підтримка і позитивна реакція на те, що ви вважаєте правильним, сприяє появі у дитини почуття надійності, упевненості у своїх силах. А упевненість, у свою чергу, додає їй сил для експериментування.

Як покращити сон дитини.

Для будь-якої дитини сон має неоціненне значення. Повноцінний сон – це ознака здорової нервової системи. А якщо дитина важко засинає, прокидається, плаче чи розмовляє уві сні або постійно рухається у ліжечку – це привід для тривоги батьків.

Коли дитина здатна розповісти про те, що їй снилося, то можна почути й про чудовиська, й про те, як щось страшне гналося за нею, тощо.

Ці ознаки є показником того, що з дитиною щось не гаразд, бо сон – це відбиття того, що відбувається з дитиною впродовж дня. І не обов`язково щоб це, на погляд дорослих, були дуже помітні чи вражаючі події. Це можуть бути якісь незначні епізоди в житті дитини, на які батьки навіть не звернули уваги.

Дорослі часто не можуть з`ясувати причини цих порушень. Маленька дитина ще не здатна висловити занепокоєння своїм станом.

Поганий сон свідчить про те, що дитина не може впоратися зі своїми переживаннями. У більшості випадків за цим стоять порушена довіра або брак батьківської любові.

Для дитини, як і для дорослої людини важливою є не сама ситуація, якою б вона не була, а ставлення до неї, правильна оцінка цієї ситуації.

Тому дуже важливо знати душевний стан дитини, частіше розмовляти з нею про різні події, які трапляються в її житті, заздалегідь знати, як вона може відреагувати на певну ситуацію.

Дорослі іноді вважають, що дитина не звернула уваги на якісь події у житті дорослих, але це може бути оманою. Навіть якщо дитина не може висловитись відносно якоїсь події, зважаючи на малий вік, вона все одно відчуває напруженість, не розуміючи, про що йдеться. Відчуваючи стосунки дорослих дитина може стати скутою. Це щось незрозуміле у діях дорослих здається їй набагато більшим, навіть страшнішим, ніж це є насправді. Для дорослих – незначне непорозуміння, для дитини – причини для занепокоєння.

У спокійних, урівноважених батьків і діти спокійні. А у знервованих батьків діти хворіють набагато частіше. Покращення сну є дуже важливим внеском в

 оздоровлення дитини, тому спокійному сну треба приділяти особливу увагу.

Отже, якщо дитина погано спить, потурбуйтеся, щоб упродовж дня не перевантажувати дитину подіями, які можуть мати сильний емоційний вплив на неї: тимчасово не водіть дитину в людні місця (цирк, зоопарк), дозволяйте їй гратися з більш спокійними, врівноваженими дітьми. Дорослим, які в цей час будуть біля дитини, треба уважно слідкувати за собою, поводитися так, щоб на собі відчути, як приємно нікуди не поспішати, із зацікавленістю займатися з дитиною її справами.

Отже, день закінчується, час готуватись до сну. За дві години до цього треба дати можливість дитині зупинитись, заспокоїтись, «охолонути» перед сном. У цей час треба мінімізувати емоційні навантаження: ніяких гостей, телепередач для дорослих, гучної музики, фізичних вправ.

Як у природі все затихає ввечері, так і у дитини повинно бути перед сном: тиша, спокій, повільні прогулянки з дорослими з неквапливими розмовами на приємні для дитини теми. Перед сном не треба згадувати конфлікти, повертатися до розмов, неприємних для дитини.

Навпаки, згадайте якусь подію впродовж дня або вчинок, за які можна похвалити дитину. Навіть якщо вам важко відшукати щось вагоме, згадайте щось невеличке позитивне і нагадайте його дитині.

Треба встановити «ритуал» підготовки до сну: помити ніжки теплою водою, дати дитині теплого молока з медом, почистити зубки, неспішно скласти на ніч свій одяг, лягти в ліжечко. Ці дії повинна супроводжувати спокійна некваплива мова – частина успіху у боротьбі за спокійний сон.

Можна включити спокійну тиху музику, запалити в темряві свічечку або не дуже яскравий світильник, призначений для дитячих кімнат, щоб вони створювали в кімнаті атмосферу тиші, спокою, довіри, а може, навіть казкової таємничості.

Сядьте поряд з дитиною, тихенько поглядьте її по спинці, по голівці (якщо вона не заперечує). Ці ледве відчутні повільні рухи заспокоюють дитину, розслабляють, і тим самим готують дитину до спокійного сну.

Погладжуючи, тихо, неквапливо розповідайте їй щось приємне. Вона

повинна знати, що її люблять та оберігають. Тому дуже важливим є те, про що ви

в цей час розмовляєте з дитиною. Треба казати щось таке, що дитину тішить, заспокоює, допомагає думати про щось приємне. Ваш голос повинен бути лагідним, заколисуючим. Може й не так важливо, які слова чує дитина, головне, щоб вона відчувала, що її люблять, і нікуди не поспішають від неї, що вам приємно зараз знаходитись біля неї. В цей час можна розповісти простеньку казочку про улюблених звірят. Або нагадайте дитині приємні картини природи, які їй подобаються і викликають у неї почуття спокою та насолоди.

Якщо ви виконуєте все правильно, дитина розслаблюється, заспокоюється, у неї підсилюється здатність до сприйняття, навіювання, як і в дорослих.

Перед сном можна змалювати привабливу перспективу на найближче чи більш віддалене майбутнє. Наприклад, сказати, що завтра, коли дитина прокинеться, її чекає щось дуже приємне (коли настане літо, можна буде поїхати до бабусі у село, де є котик та песик).

За такого приготування до сну дитина засинає з почуттям впевненості, що її люблять, що вона здатна бути охайною, привітною, із задоволенням працювати, вчитися. В цей час найлегше вкласти у свідомість дитині потрібну їй інформацію про людські цінності, цікаві події, що чекають її після такого потрібного сну.

Після таких дій батьків дитина спатиме спокійно, їй не будуть снитись кошмари. Коли вона прокинеться, вечірні теплі відчуття любові, уваги, ласки, безпеки будуть і надалі створювати в неї добрий психоемоційний стан.

Час перед засинанням можна використати для кращого засвоєння якогось навчального матеріалу. Наприклад, щоб запам`ятати віршик або текст, краще кілька разів повторити його, уявити в спокійний час перед засинанням, ніж з напруженням сидячи за столом.

Читання виховних казок чи історій перед сном, коли спокійний розслаблений стан сприяє міцному запам`ятовуванню, - це своєрідний засіб зміцнення імунітету дитячої особистості проти агресивних виявів у дитячому житті, оздоровлення психоемоційного стану, формування здорової філософської

позиції дитини.

Якщо додати до цього дитяче відчуття вашої любові, то все це разом відкриє дитині шлях до здорового спокійного сну.

Соціально-моральний розвиток дітей дошкільного віку

Однією з найважливіших складових процесу розвитку дітей є процес соціалізації особистості, під час якої на дитину впливають різноманітні соціальні інститути, такі як сім`я, дошкільні та загальноосвітні заклади, позадошкільні заклади, засоби масової інформації (радіо, телебачення) та живе безпосереднє спілкування з оточуючими людьми.

Соціалізація – процес входження особистості в соціум, її взаємодія з суспільством – прийняття правил, норм, цінностей і моралі цього суспільства, набуття соціального досвіду.

Під час вторинної соціалізації, коли дитина йде у дошкільний заклад, школу і коло її спілкування збільшується – вона починає спілкуватися з однолітками, вихователями, іншими дорослими людьми і відповідно засвоює певні, вже нові для неї, норми, правила, цінності та моралі які існують у навколишньому середовищі.

Для забезпечення позитивного соціального розвитку дитини можна використовувати такі прийоми, як демонстрація власної позитивної дії, заміна, «переключення» уваги, запровадження правил і відповідних наслідків, виконання чи невиконання.

Особистий приклад. Діти вчаться поводитися, спостерігаючи за навколишніми. Приклад інших показує дітям, що таке «добре» і що таке «погано». Їм дуже корисно бачити, що дорослі поводяться з дітьми ласкаво, спокійно, доброзичливо; допомагають розв’язанню проблем; пропонують допомогу і підтримку тим, хто її потребує, не заважають і не забороняють дітям робити те, що вони роблять; не заважаючи іншим.

Навіть якщо діти ще не можуть відтворити слова «дякую», «будь ласка», для них буде корисним бачити зразки ввічливої поведінки.

Особистий приклад ефективний тоді, коли увага звернена на позитивну поведінку. Поєднання дій і слів допомагає дітям зрозуміти зміст правильної поведінки. Наприклад, вихователь, витираючи стіл після сніданку, коментує свої дії: «Я витираю стіл, щоб він був чистим. Ти вирішив допомогти мені? Ось тобі ганчірка. Разом ми справимося швидше». Якби дорослий не коментував своїх дій, дитина, мабуть не затримала б свою увагу на них.

Заміна і «переключення» уваги. Цей прийом відвертає увагу дитини від небажаних дій і предметів. Різкі вимоги і вилучення небажаних предметів без надання заміни не настільки ефективні і часто призводять до конфліктів і взаємного невдоволення.

Правила. Правила є показниками поведінки. Вони подібні до невидимої огорожі, яка окреслює межі. У міру того, як діти опановують правила, вони починають розуміти, що можна робити, а чого – ні. Таке розуміння додає дітям упевненості і почуття захищеності, проте це не відразу досягається. Дітям властиво «випробувати» правила для того, щоб переконатися в їх правильності. Хтось більше захоплюватиметься цими дослідженнями, хтось – менше. Однак усі діти мають зрозуміти, що у дозволеного є межа. Наскільки добре діти це зрозуміють, залежатиме, зокрема, й від того, наскільки добре дорослі сформулюють правила і як вони самі дотримуватимуться їх.

Правила мають бути конкретними, позитивними й обґрунтованими.

Наприклад, правильніше сказати: «Візьми тільки одне печиво» замість «Не бери багато печива» це більш ніж одне, але у дитини щодо цього може бути своя думка.

Ефективні правила формулюються в позитивному тоні.

Дітям легше зрозуміти як слід діяти, коли їм кажуть: «Скажи, що зараз твоя черга», а не «Не бийся».

Порівняйте самі:

«Не  поспішай під час їжі» - «Будемо їсти повільно»;

«Не кричи голосно» - «Будемо розмовляти тихіше»;

«Не забирай іграшки» - «Іграшки в групі для всіх дітей»;

«Не малюй на стіні» - «Малюй на папері»

Наслідки. Наслідки – це результат поведінки, яка визначає ймовірність повтору подібної поведінки в майбутньому. Позитивні наслідки приводять до повтору подібної поведінки в майбутньому. Корективні – знижують таку ймовірність.

Позитивні наслідки. Посмішка, поплескування по спинці, підбадьорливі слова чи похвала означають для дитини, що ви схвалюєте те, що вона зробила. Спостереження за дітьми дає можливість помітити: хто з дітей намагається виконати правило, робить спробу, нехай навіть не зовсім успішну. Якщо дорослі схвалюють такі спроби, діти прагнутимуть до повторення.

Корективні наслідки. Якщо Ігор кидає іграшки на підлогу, то логічним наслідком такого поводження буде складання іграшок на місце. Якщо Катруся кидає пісок в обличчя іншій дитині, то логічним наслідком для неї – допомогти вихователю помити цій дитині очі. В обох випадках такі логічні наслідки показують дитині, що її дії були неправильними, що неправильна поведінка неприпустима і її наслідки потрібно виправляти.

Карати дітей – насильно саджати на стільчик, ставити в куток, скривджувати словами – неприпустимо і це, як правило, не дає позитивного результату без зовнішнього контролю.

Як вчити дитину за правилами.

Формулюйте очікування чітко і стисло. Багатослівність збиває дітей з пантелику.

Одночасно запроваджуйте не більше 1– 2-х правил. Вам самим складно відстежити виконання цих правил усіма дітьми.

Будьте послідовними, вимагаючи від дітей виконання правил. Дітям складно зрозуміти, чого від них хочуть, якщо правила постійно змінюються і до різних дітей застосовуються по-різному. Наприклад, є правило: після відвідування туалету слід обов’язково мити руки. Потрібно вимагати дотримання цього правила щоразу, коли дитина користується туалетом. Ретельність вимоги виконання правила робить життя передбачуванішим.

Формулюйте правила як пропозиції, а не як заборони чи накази. Малюки краще відгукуються на позитивні правила.

Кажіть «спасибі» і «будь-ласка». Ввічливість надає тону співпраці і моделює поведінку очікувану дорослими.

Наголошуйте на поведінці дитини, а не на її характері. «Я засмучуюся, коли ти б’єшся. Від удару буває боляче». «Ти взяла у Ганнусі іграшку. Ганнуся засмутилася». «Ти зібрала серветки». Варто уникати висловлень на кшталт: «Мені не подобаються маленькі хлопчики, які б’ються», «Мені не подобається, коли відбирають іграшки», «Розумна дівчинка, зібрала всі використані серветки».

Використовуйте і слова, і дії. Негайно зупиняйте дії дітей, якщо вони можуть бути небезпечними для них самих чи для навколишніх. Наприклад, двоє малюків б’ються через іграшку. Зупиніть бійку, взявши обох за руку чи розведіть їх у різні кутки кімнати. Якщо дитина забралася на верхню поперечину шведської стінки і збирається стрибнути звідти – зупиніть її. Коли небезпечна ситуація залишиться позаду, діти краще зрозуміють, що ви від них вимагаєте і що з цього приводу міркуєте.

Будьте терплячими, вимагаючи виконання правил. Малюки – новачки в суспільстві. Від них не можна очікувати дотримання правил на першу вимогу. Ставтеся до дітей, як до новачків, які ще тільки вчаться. Якщо у дітей проблема з виконанням правил, спробуйте:

Ø повторити свої слова повільно і чітко;

Ø сказати теж саме, але простішими словами;

Ø супроводити свої слова жестами;

Ø показати дітям, чого ви від них вимагаєте.

Що робити у випадках «зухвалої поведінки»

Емоційні спалахи. У цьому стані дитина верещить, вона червоніє, руки і ноги тремтять. Такі спалахи виникають від нездатності малюка впоратися зі своїми емоціями гніву чи з фрустрацією (розчаруванням).

Якщо це фрустрація, то з такими спалахами найкраще справитися, змінивши умови які її викликали. Наприклад, замінивши велосипед, який завжди падає, забравши пірамідку, яка ніяк не складається, додавши іграшки у центр піску та води.

Якщо це – гнів, то тактика має бути іншою. Такі спалахи найкраще ігнорувати, бо якщо в такій ситуації звертати на дитину увагу, вона буде й надалі дозволяти собі подібне поводження. Після того як спалах затихне, дорослий має приділити дитині увагу, заспокоїти її, допомогти справитися з ситуацією. Наприклад, після істерики через вантажівку, яка дісталася іншій дитині, можна сказати: Ну, ось ти й перестав плакати. А тепер пошукаємо трактора».

Негативізм малюків. Іноді малюки роблять протилежне тому, чого від них хочуть чи очікують дорослі, або ж кричать: «Ні!», у такий спосіб стверджуючи власну автономію. Це неминуче призводить до зіткнення між дорослими й дітьми. Щоб запобігти таких негативних ситуацій можна використовувати такі прийоми.

Не використовувати ультиматумів. Замість того, щоб сказати: «Підніми зараз!», краще сказати: «Як ти гадаєш, куди краще покласти цю іграшку?» чи «Як ти гадаєш, ляльку краще покласти на ліжко чи посадити на стілець?». Такі формулювання допоможуть дітям приймати рішення, а отже, контролювати ситуацію, що й стало, власне, причиною конфлікту.

Дати дітям можливість вибору. Малюки шукають можливість проявити свою

силу. Приймаючи рішення, які шкарпетки одягти, який папір використовувати або що з’їсти спочатку, вони ніби стають відповідальними за ситуацію. Даючи дітям можливість обрати одну з двох позитивних ліній поведінки, дорослі допомагають їм відчути власну успішність і використовувати власну силу у позитивному напрямі.

Коли діти кажуть «ні», не реагуйте відразу, зробіть паузу. Уникайте конфронтації з дітьми. Намагайтеся здійснити заміну чи змінити їхній напрям. Невелика пауза дасть дитині можливість заспокоїтися, а вам – зібратися з думками і знайти конструктивне рішення. Друга спроба вже не викликає такого негативного прийому.

Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім'ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості — система мотивів поведінки.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

— цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

— багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

— віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

— неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

— визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

— цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності — підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічне доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми. У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.

2. Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) — прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

— почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

— почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини — спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

— почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3—4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5—6 років). Як стверджують дослідники, у 6 – 7-літніх дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

Важливе значення для засвоєння моральних норм має така особливість дітей, як прагнення до контакту з однолітками, яке можна задовольнити лише за умови дотримання моральних вимог і правил, орієнтації на можливість бути зрозумілим у колективі. Іноді грубий учинок чи конфлікт може бути спричинений незнанням того, як слід поводитися у конкретній ситуації, чого уникати. Досвід негативної поведінки дитини може призвести до замкнутості, відчуження та інших небажаних наслідків. Більшість «важких» дітей у період дошкільного і молодшого шкільного віку відчували дефіцит уваги, розуміння у спілкуванні з однолітками і тому часто конфліктували з педагогами, батьками, товаришами.

3. Звички моральної поведінки. Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій особистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, надають поведінці особистісного змісту. У дошкільному віці починається формування ієрархії (підпорядкування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихованості. Адже один і той самий учинок може бути зумовлений різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєння певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає однолітку, сподіваючись на його вдячність і підтримку в майбутньому; інша — щоб її добрий учинок помітив і відзначив педагог; третя — тому що у складному становищі опинився її друг; четверта — керуючись почуттям співпереживання.

Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості — розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку — вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879—1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.

4. Основи соціальної компетентності. Про розвиток особистості дитини свідчить зміна її активності у соціальній ситуації. Йдеться про вплив середовища і ставлення до нього дитини. У визнанні значущості кожного із цих явищ полягає принципова різниця між навчально-дисциплінарною та особистісно-орієнтованою (гуманістичною) концепціями виховання. Вихованням свідомого ставлення дитини до явищ дійсності займається гуманістична педагогіка, а навчально-дисциплінарна вирішальну роль відводить формуючим впливам середовища.

У ранньому віці починає формуватися «базисна довіра до світу» (Е. Еріксон) — уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними. За правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює:

— уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.);

— здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;

— уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них;

— спроможність обирати відповідні ситуації спілкування і спільної діяльності.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей, адекватно поводити себе.

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з «емоційним» словником. Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вихователя, він може сказати: «Катрусю, ти сердися». Тим самим вихователь пов`язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.

         У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще розуміти і свій стан, і стан інших людей.

         Уважно спостергіайте за дітьми.

         Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якісь почуття можуть бути загострені, а якісь помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами.

         Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: «Ти, здається стурбований чимсь?», «У тебе задоволений вигляд».

         Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, заляканий. Потім поступово використовуйте слова, що б якомога точно визначали емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад: «Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідку». Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв. У міру дорослішання дитини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вона буде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях.

         Допомагайте дітям розповідати про свої почуття.

         Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді «так» чи «ні».

 Наприклад: «Іринка взяла твого пензлика. Тобі це не сподобалося?». Передайте Іринці відповідь дитини: «Михайликові не сподобалося, що ти взяла його пензлика. Михайлик сердиться». У міру того, як діти здобувають практичні уміння, підказуйте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження: «Мишко, тобі не сподобалося, що Іринка взяла твого пензлика?». Скажи Іринці «Мені не подобається. Я серджуся». Потім переходьте до простіших форм: «Тобі не подобається, що Іринка взяла твого пензлика? Скажи їй, що ти про це думаєш».

         Допомагайте дітям зауважувати і розуміти почуття інших людей.

         Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають в різних ситуаціях. Це уміння формується поступово, у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду.

         Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, наприклад: «Оленка сміється, вона рада», «Микитка плаче, він стурбований».

         Привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції, наприклад: «Софійчина мама сьогодні у нас в групі. Софійка дуже рада!».

         Визнайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.

         Спочатку назвіть почуття випробовувані дитиною: «Я бачу, ти сердишся». Потім скажіть: «Сердитися можна, але битися не можна. Сергійкові буде боляче. Краще скажи йому, що ти думаєш».

Як не варто поводитися

         Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки.

         Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.

         Визнавайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.

         Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей, накладаючи заборону на емоції. Слова «не бійся», «не можна сердитися», «дайно, посміхнися», «чого тут плакати» - спростовують самі емоції. Іноді дорослі зменшують емоції дітей – «нічого тут страшного немає», «нічого с тобою поганого не трапиться».

         Правильна стратегія в таких випадках – визнати почуття дитини і спробувати пояснити, чому треба робити якось інакше.

         Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стану, щонайменше, неправильно. Діти ображаються коли чують: «Ти ж не маленький», «Ти ж не дівчинка». Таке присоромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.

         Визнавайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.

         Помилково міркувати, що якщо дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами або якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підірвати довіру до них.

         Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.

         Визнайте наявність складних, хворобливих ситуацій.

         Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається. Наприклад, Ігор боїться уколів. Медсестра, намагаючись його заспокоїти, каже: «Боляче не буде». Але це зовсім не так. Чи не краще йому сказати правду: «Буде боляче, але тільки трішки і відразу пройде». Таке перекручення не допоможе дитині навчитися справлятися із ситуацією і навіть підриває довіру до дорослого.

         Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

         Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.

         Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі у тому разі, якщо поведінку їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого, від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.

Капризи

Батьки карапузів 2 – 3 років часто скаржаться, що їхні милі, слухняні діти раптом перетворилися на некерованих чудовиськ. Завдяки тому, що сьогодні з’явилась велика кількість літератури для батьків, багато мам і тат вважають, що капризи та істерики – це закономірний етап у розвитку дітей молодшого шкільного віку, що в такий спосіб вони пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного й недозволеного, і, це, зрештою, «саме мине».

Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, із протесту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.

Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось вимагаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати.

Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та із малям вона впоратися не може, чому таке відбувається?

Непослідовність дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна – призводить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама – ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна», – думає маля.

 Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: утома, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або відраза. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування – природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити компакт-диск у програвач, або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбуваються падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи. Коли дитина трошечки заспокоїться, обійміть її та заспокойте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить. Але в тебе обов’язково вийде».

Є ще дужче цікаві ситуації, коли дитина за допомогою своїх капризів та істерик намагається маніпулювати дорослими.

Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати довго, то мама обов’язково поступиться, бо він запам’ятав, що колись так уже траплялося. Кращий засіб – не йти на поводі в дитини. Якщо це можливо, просто вийдіть з кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотний ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?

o   Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою – мовою гри.

o   Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.

o   Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідовністю, то капризів не уникнути.

o   Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте їй зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.

o   Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.

o   Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині – це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають.

o   Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.

o   Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне – взяти її за руку й повести.

o   Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви однаково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде поводитися погано, навіть якщо щось буде не так, їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття провини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.